Вони запрошують на заходи, які цікаві тільки їх замовнику і можливо трохи їм самим,
вони присилають один і той же реліз 7-10-16 разів
(ми настільки тупі і до нас аж так - на вашу думку - нє доходіт??),
вони наздвонюють кожного дня/через день і заісківающе (із інтонаціями "усі-пусі" в голосі) питають:
"ви были на мероприятии... ну как, будет публикация? когда?"
питають це після того, як ти п'ятдесят разів сказав, що цей захід не цікавий для твого видання і писати на цю тему ви не будете,
але вони дзвонять і питають,
по кілька разів питають коли буде публцікація.
Присилають ще кілька разів пост-реліз (один і той же з тої ж події),
і знову дзвонять і дзвонять.
Моєму редактору звонили на мобільний кілька разів навіть після того, як він сказав, що він на лікарняному. І навіть після того, як сказав, що лежить в лікарні під крапельницею. Вони все рівно наярювали йому на мобільник. В лікарню. Під крапельницю.
Я одного не розумію: в нас так багато(?) настільки непрофесійних(?) піарщиків?
Це обличчя українського піару?
Чи піар у всьому світі отак і виглядає?
Хоча мій досвід мені підказує, що "ТАМ" піар все ж інакший від "нашого".
От що, наприклад, з цього приводу скаже "тамошній" піарщик
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
manque_monkey?
ПС: Я вже скоро майже з усіма піарщиками пересварюся. Ну, не зовсім з усіма, а з недолугими. Але оскільки їх (піарщиків) забагато (більше, ніж нормальних, грамотних і професійних), то майже з усіма.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
«По тундре, по железной дороге, где мчится поезд Воркута-Ленинград»… Списывайте слова. В годы сталинского культа у вас не было никаких шансов остаться на свободе. И не потому, что вы такой яростный боец за идеалы демократии — а потому что слишком многих раздражаете самим фактом своего существования. На вас однозначно написали бы донос. Тем более, что и биография у вас подкачала, и осторожности никакой… 
