Не можу читати книжки.
Особливо сучасних авторів.
Нудно. Дуже нудно.
От кілька тижнів тому взяла із підбірки рецензованих у нас книжок (тобто вже ж наче відібраних у краще) "Мілонгера" Нани Куликової.
Ні про що.
Анотаця зачепила "роман про молодих людей, які одного разу розклали на підлозі мапу Європи, сіли над нею в коло і запланували сміливу пригоду. Цілий рік вони мандрували від танго-фестивалю, до танго-фестивалю, шукаючи своє непатетичне танго........" і т.д. Як на мене, анотація цікавіша за саму книжку.
Ну, прочитала і забула.
А тут оце знайшла
інтерв*ю Юрка Покальчука (одне з його останніх, як я розумію).
Читала, і як раз про цю книжку згадала. І про інші, які намагалася останнім часом читати і "ні асіліла".
Графоман це людина, яка сідає і пише: "Встав Іван і пішов до Петра по сокиру. Прийшов, а Петра дома не було. Але Івану потрібна була сокира і він сів чекати Петра. Чекав до вечора. Прийшов Петро. Але виявилося, що і в Петра сокири немає. Тоді вони зібралися і пішли до Василя"...
...... Розумієте, це просто кілометри писання, в такому дусі можна писати і писати безкінечно. Людина, яка таке робить, вона просто хоче виписати себе. Але вона зовсім не думає про те, що це будуть читати, що треба передавати більше, ніж факти, опис. Коли я пишу, я, звісно, виражаю себе, але я завжди бачу перед собою очі - того, хто це буде читати.Здається, письменники пишуть лише для себе самих і для власного его.
Або я така читачка, що мене "затягти" в свою писанину важко.