![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
othersideofwindТренінги і семінари, втім як і деякі дисципліни в університетах, повинні (must) викладати практики -
люди, які СЬОГОДНІ працюють в тій чи іншій сфері,
які СЬОГОДНІ вирішують проблеми і задачі,
які ВЖЕ ДОСЯГЛИ достатньо високого професійного рівня.
Але чомусь вчаті ті, хто сам нічого не вартий. Або просто ще немає достатньо досвіду. Настільки достатньо, щоб вчити інших.
Якщо подитися на рекламу, навчити торгувати на форексі вчить людина, яка напевно не взмозі заробляти на форексі, інакше ця людина заробляла би на форексі, а не на семінарах "як заробити неа форексі".
Це один приклад. Може не найкращий, бо я не надто багато знаю про гравців форекса.
Але я знаю досить багато про медіа-сферу.
І отут просто кошмар кошмарний.
Писати і "стати успішним журналістом" вчать люди, які написали в житті всього пару заміток в інформагенції. Потім, певно вирішили, що то не надто цікаво і прибутково. Або що в них не виходить писати. Тому краще розказати як правильно писати іншим, прочитавши пару брошурок і занотувавши кілька пояснень власного редактора. Люди мають таку самовпевненість і наглість, що вважають себе готовими вчити інших.
Великим досягненням, як показують спостереження, вважається, приміром, прийти у 18 років у журналістику і дослужитися за три роки до головного редактора. Не студентської газети, звичайно.
Талановиті люди, здатні на такі звершення, є. Але їх кількість не здатна перетворитися на масове явище, яке доводиться спостерігати.
Найсмішніше бачити натовпи 23-річних директорів департаментів банків, наприклад. Я би не стала довіряти свої гроші людям, які вчора встали з-за шкільної парти, і яких ще не полупцювало життя, а вони вже приймають рішення про мої гроші, які я довірила їхньому банку.
Але повернемося до навчань-повчань.
В рідному інституті мене завжди дивували викладачі із профільних предметів, які розповідали про жанри у журналістиці. Але самі востаннє написали замітку в газету років 30 тому. Ну, може, ще кілька дописів у наукові брошури універститету.
Коли я вчилася на 5-му курсі, одночасно відвідувала міжнародний тренінг. За 4 місяці інтенсивної роботи я отримала по спеціальності більше знать і навичок, ніж за 5 років універу. Чому? Бо викладачами на тренінгу були журналісти, які працювали і сьогодні прауюють у провідних виданнях Східної Європи. Вони практики! Вони вирішують сьогоднішні проблеми сьогодні. Я зрозуміла ЯК МАЮТЬ викладатися практичні дисципліни і ХТО МАЄ їх викладати.
Зараз я отримую десятки анонсів тренінгів, де імена викладачів мало кому відомі, воно гордо іменують себе "медіа-експертами", а їх "послужний список" закінчується практичною роботою років 10 тому (деякі "медіа-експерти востаннє мали справу із написанням статті чи підготовкою сюжету для тб і того більше - років із 15-20 тому; а дехто вчить журналістиці і медіа-маркетингу взагалі ні дня не бувши в жодному медіа). Біля імені людини вказується купа регалій і посад, але майже ніколи не згадується в яких виданнях вона ці посади обіймала. Може тому не згадуються назви видань, що вони не можуть бути авторитетним прикладом успішності?
Чому не можна запрошувати тих, хто СЬОГОДНІ працює "в полях"?.. Вони можуть "затміть" звєзду "експерта"? А чого ж тоді вартий "експерт", який боїться конкуренції із практиком? Успішним практиком.
Але найбільше дивують люди, які платять гроші за всі ці тренінги!
Вони ж щиро сподіваються отримати щось корисне від людини, яка називає себе "гуру".
Хоча, якби не було тих, хто платить за тренінги, то не було би і треннгів...
Піпл хаваєт:))
ПС: Одна моя подружка вирішила заради цікавості сходити на тренінг із піар. Подружка - журналістка. До піару має стосунок тільки коли дзвонить в якусь контору отримати коментарі. Викладачка тренінгу "продавала" себе як супер-успішного піар-менеджера, який "хоче поділитися знаннями і досвідом із молодими колегами".
Найпростіші питання моєї подружки по темах занять ставили викладачку у глухий кут. Врешті, на питання в яких компаніях вона працювала і які кампанії розробляла, виялося, що вона була прес-секретарем якогось депутата "третього ешелону" (тобто настільки невідомого, і ніде не "засвіченого" ні коментарем, ні інтерв'ю). Ніяких піар-кампаній вона теж не проводила.
А ще позаминулих вихідних я побачила на просторах жж дєвочку, яка проводить тренінги (чи семінари) "як стати фінансово успішним журналістом". Сама про себе вона пише, що має "богатый пятилетний опыт работы журналистом". По імені дєвочки в гуглі випадає кілька згадувань. Не на тексти її публікацій, як ви могли подумати. На кілька висловлювань і коментрів, які вона дала як колишній журналіст якогось регіонального агентства. Всьо. "Фінансова успішність", напевно, полягає в тому, як розкручувати на баблос тих, хто тільки хоче стати журналістом, проводячи семінари.
люди, які СЬОГОДНІ працюють в тій чи іншій сфері,
які СЬОГОДНІ вирішують проблеми і задачі,
які ВЖЕ ДОСЯГЛИ достатньо високого професійного рівня.
Але чомусь вчаті ті, хто сам нічого не вартий. Або просто ще немає достатньо досвіду. Настільки достатньо, щоб вчити інших.
Якщо подитися на рекламу, навчити торгувати на форексі вчить людина, яка напевно не взмозі заробляти на форексі, інакше ця людина заробляла би на форексі, а не на семінарах "як заробити неа форексі".
Це один приклад. Може не найкращий, бо я не надто багато знаю про гравців форекса.
Але я знаю досить багато про медіа-сферу.
І отут просто кошмар кошмарний.
Писати і "стати успішним журналістом" вчать люди, які написали в житті всього пару заміток в інформагенції. Потім, певно вирішили, що то не надто цікаво і прибутково. Або що в них не виходить писати. Тому краще розказати як правильно писати іншим, прочитавши пару брошурок і занотувавши кілька пояснень власного редактора. Люди мають таку самовпевненість і наглість, що вважають себе готовими вчити інших.
Великим досягненням, як показують спостереження, вважається, приміром, прийти у 18 років у журналістику і дослужитися за три роки до головного редактора. Не студентської газети, звичайно.
Талановиті люди, здатні на такі звершення, є. Але їх кількість не здатна перетворитися на масове явище, яке доводиться спостерігати.
Найсмішніше бачити натовпи 23-річних директорів департаментів банків, наприклад. Я би не стала довіряти свої гроші людям, які вчора встали з-за шкільної парти, і яких ще не полупцювало життя, а вони вже приймають рішення про мої гроші, які я довірила їхньому банку.
Але повернемося до навчань-повчань.
В рідному інституті мене завжди дивували викладачі із профільних предметів, які розповідали про жанри у журналістиці. Але самі востаннє написали замітку в газету років 30 тому. Ну, може, ще кілька дописів у наукові брошури універститету.
Коли я вчилася на 5-му курсі, одночасно відвідувала міжнародний тренінг. За 4 місяці інтенсивної роботи я отримала по спеціальності більше знать і навичок, ніж за 5 років універу. Чому? Бо викладачами на тренінгу були журналісти, які працювали і сьогодні прауюють у провідних виданнях Східної Європи. Вони практики! Вони вирішують сьогоднішні проблеми сьогодні. Я зрозуміла ЯК МАЮТЬ викладатися практичні дисципліни і ХТО МАЄ їх викладати.
Зараз я отримую десятки анонсів тренінгів, де імена викладачів мало кому відомі, воно гордо іменують себе "медіа-експертами", а їх "послужний список" закінчується практичною роботою років 10 тому (деякі "медіа-експерти востаннє мали справу із написанням статті чи підготовкою сюжету для тб і того більше - років із 15-20 тому; а дехто вчить журналістиці і медіа-маркетингу взагалі ні дня не бувши в жодному медіа). Біля імені людини вказується купа регалій і посад, але майже ніколи не згадується в яких виданнях вона ці посади обіймала. Може тому не згадуються назви видань, що вони не можуть бути авторитетним прикладом успішності?
Чому не можна запрошувати тих, хто СЬОГОДНІ працює "в полях"?.. Вони можуть "затміть" звєзду "експерта"? А чого ж тоді вартий "експерт", який боїться конкуренції із практиком? Успішним практиком.
Але найбільше дивують люди, які платять гроші за всі ці тренінги!
Вони ж щиро сподіваються отримати щось корисне від людини, яка називає себе "гуру".
Хоча, якби не було тих, хто платить за тренінги, то не було би і треннгів...
Піпл хаваєт:))
ПС: Одна моя подружка вирішила заради цікавості сходити на тренінг із піар. Подружка - журналістка. До піару має стосунок тільки коли дзвонить в якусь контору отримати коментарі. Викладачка тренінгу "продавала" себе як супер-успішного піар-менеджера, який "хоче поділитися знаннями і досвідом із молодими колегами".
Найпростіші питання моєї подружки по темах занять ставили викладачку у глухий кут. Врешті, на питання в яких компаніях вона працювала і які кампанії розробляла, виялося, що вона була прес-секретарем якогось депутата "третього ешелону" (тобто настільки невідомого, і ніде не "засвіченого" ні коментарем, ні інтерв'ю). Ніяких піар-кампаній вона теж не проводила.
А ще позаминулих вихідних я побачила на просторах жж дєвочку, яка проводить тренінги (чи семінари) "як стати фінансово успішним журналістом". Сама про себе вона пише, що має "богатый пятилетний опыт работы журналистом". По імені дєвочки в гуглі випадає кілька згадувань. Не на тексти її публікацій, як ви могли подумати. На кілька висловлювань і коментрів, які вона дала як колишній журналіст якогось регіонального агентства. Всьо. "Фінансова успішність", напевно, полягає в тому, як розкручувати на баблос тих, хто тільки хоче стати журналістом, проводячи семінари.
Tags:
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
(no subject)
7/4/08 17:07 (UTC)(no subject)
8/4/08 07:43 (UTC)(no subject)
7/4/08 18:16 (UTC)Для адекватного навчання студентів досвіду не вистачає, так.
Однак, не забувай - університет є не тільки навчальною установою, а й дослідницькою. Тому багато розумних дядь і тьоть з високими званнями є дослідниками, а не навчателями. Типу, "чукча нє чітатєль, чукча пісатєль". А досліджуваннями вони можуть займатися непогано.
Плюс - універ не є редакцією. Там зовсім інший драйв і кайф. Інша відповідальність. Я наприклад дурію від втілення різноманітних креативних проектів, які на практиці можуть виявитися провальними. Наприклад, цього: www.striha.iatp.org.ua або цього www.5para.org.ua (обоє, щоправда, трохи запущені за нєімєнієм врємєні та дописувачів). Універ дає можливість поекспериментувати, а не заробити гроші. І це добре.
Щодо знань - погоджуюся. Нормальні журналістські навички можуть дати не більше 15-20% викладачів. Працюю над тим, щоб увійти в цю 20-ку.
(no subject)
8/4/08 07:53 (UTC)Щодо університетів - окрема тема.
Коли мова йде про історію, мову, літературу, їх може викладати (грубо кажучи) хоч учорашній студент, який має достатньо знань і вміє ці свої зання передати іншим (тут вже питання ораторських і педагогічних здібностей).
Але є спеціальні предмети (і журналістика серед них), котрі, на моє переконання, мають викладати практики, або принаймі вести практичні заняття
Невже універам складно зацікавити і запрошувати практикуючих журналістів до цього? Я думаю, що самі журналісти мають бути в цьому зацікавленні, адже їм же в редакціях і доводиться мати справу із "сировиною", яка приходить із універу, не взмозі написати найпростішу замітку, але вже претендує щонайменше на редактора відділу і широкі повноваження. Якщо ви поспілкуєтеся із редакціями, вони (ми, бо я теж в редакції працюю), дуже не люблять брати вчорашніх випускників журфаків, якщо вони ще ніде не набили руку в "польових умовах". Бо легше навчити базовим принципам новачка, аніж перевчати випускника журфаку після "викладачів", яких я описала в цьому пості.
(no subject)
8/4/08 20:07 (UTC)